Маніфест життя або кіт-дистрофік.

Це був звичайний день,
якщо не враховувати,
що я хворів вітрянкою.
Якщо не враховувати,
що сесія.
Якщо не враховувати,
що мій улюблений кандидат не
пройшов на виборах.
Був один плюс - кілька зданих заліків.
Сиджу на НВЦ (раніше ВДНХ), десь біля розваленої
столовки.
Раптом, з-за кущів виповзає до
мене кіт-дистрофік.
Він ледве плететься.
Хоче їсти.
Кидаю йому печиво. Не їсть!
Читаю в очах кота: "Ми ж коти, ми печиво не їмо!!!".
Нявчить, хоче жити.
Якщо б кіт був бомжом, я б послав його до Ч...
Якщо б я, то я б краще помер, ніж пішов до Ч...
Мені стало жаль кота, на останні 8 грн. купив йому
гамбургер. Кіт їв.

Потім я довго думав.
Як він мене знайшов?
Чому я?

У цьому коті був якийсь виклик життя.

Неначе Бог посилає одне життя до
іншого, щоб підтримати.

А може у цьому слабкому коті,
який кріз силу йшов до гамбургера
і є маніфест життя.